Залишити Й Забути

Очі розкривати на нове життя
Старе залишаю на старе забуття
Попри це бажання, нехай йому грець
Минулому життю квиток в один кінець
Усе, що було вчора, вже не важить нічого
Не хочу навіть бачити обличчя твого
Гріхи та сповідання... нащо воно мені
Минулі сподівання вже звучать із далини

Ти навіть не побачиш і не зможеш почути
Ти не зрозумієш, ти не зможеш збагнути
Що усі ті мої почуття
Відійшли разом із старим життям
Моє єство розуміє: не звернути
Мій мозок мусить все забути
Забути усі межі та простори
Меж більше немає і я іду вгору...

Приспів:
Ти не зможеш це збагнути
Ти не зможеш це почути
А мені зосталось
Все залишити й забути
Ти не зможеш це відчути
Ти не зможеш все повернути
А мені зосталось
Лиш залишити й забути
Нове життя
Нове життя

Очі закрити і піти в нікуди
Проте я знаю, гірше вже не буде
Нове життя - нові дилеми
Нове щастя - нові проблеми
Безцінне нове існування
Нове розуміння теми кохання
Новий сенс мого життя
Нові думки та нові почуття

Приспів

Я залишу все як було
Нехай відійде в минуле
Все ж цього не повернути
Лиш залишити й забути

Приспів

Похожие новости.

Про Леньку Флинта

Как узнал про Лёньку Финта, так в глазах стало темно… Как на прошлой на субботе на десятом километре от дороги кольцевой, Хоронили люди Лёньку, короля московских улиц и за гробом его шли

Поруч

Вона жила близько до серця мого. Так відчайдушно шукала його "Візьми мій біль!" Вона була близько і Ти це відчув. Може побачив, а може й почув. "Віддай мені!" Я заберу твій страх Собі Я заберу твій біль

Течет Река Волга

Издалека, долго, течёт река Волга, Течёт река Волга, конца и края нет. Среди хлебов спелых, среди снегов белых Течёт моя Волга, а мне семнадцать лет. Сказала мать: "Бывает всё, сынок. Быть может ты устанешь от

Біленька Хаточка

І досі сниться: під горою, Меж вербами та над водою, Біленька хаточка. Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча. І досі сниться: вийшла з хати Веселая, сміючись, мати, Цілує діда

Очима Ти Сказав…

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, Несказане лишилось несказанним. Світали ночі й вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним. Життя