Дума: Шлях до небесної України

Ой по небесному шляху, через чорний ковиль
Їдуть фіри чумацькії мальовані.
Ой та їдуть вони, космічних звірів поганяють,
Що то їх турецькії люди волами називають.
Легенько вони ступають, до сонечка-Ярила поспішають,
Дари йому везуть-зберігають.
І не торкне їх орда татарськая, ні неволя бусурманськая,
Бо везуть вони книги чудеснії, усякому чоловіку інтереснії:
Єрмолой, Бермолой, Савгирю і ще тую, що телятино’в обшита,
І ще тую, що телятино’в обшита.

Йой тут лихо велетенськеє придибило
Єдного чумаченька плутонсько’в гарячко’в прибило,
Очі йому закрило, язика висолопило.
Чумацький ватаг люльку з рота роняє,
Місячний попіл на полудрабок висипає,
Сльозами-зіроньками рідну землю омиває,
До чумаків промовляє:
"Йой чумаки, що ж нам робити?
Де Петра-свата схоронити!?"

Бистро-єси рішили, що робити.
У великого воза Петра-свата положити,
Другим накрити, у Всесвіта космічного запустити.
Дотепер воно літає, українським чумакам путь до Криму освіщає.
Що то його староста миргородський Великим Возом величає!
Лети, лети звеселяйся, у білі шати вбирайся,
Дума моя превелебная, на тихі води, на ясні зорі,
У світ християнський!

Похожие новости.

Какие Багамы? Какие Карибы? Песок ногами топчем как дикари, мы. Какая Панама? Какие Курилы? Какие бананы - такие и гориллы. Какие Багамы? Какие Карибы? Песок ногами топчем как дикари, мы. Какая Панама? Какие Курилы? Какие бананы -

Чорнії крила, шалені вітрила! Білая крига йде в сонячний край. Рідная, милая доля щасливая, Як заблукаю мене відшукай! Чотири вітри у моїй свиті, Сушена риба й хліб у мішку... Чиста водиця у моїй криниці, Та мертвії голови

Салют народної гордості наш Розсипав на землю важкую долю. ...ось уламки нашої долі... Час настає плити ворожою кров’ю. Змішення рас до смерті веде За руку твою крізь вічність і грози. Ось уламки вашої долі... В очах й

Бросьте скуку, как корку арбузную! Небо ясное, легкие сны... Парень лошадь имел и судьбу свою — Интересную до войны. А на войне как на войне, А до войны как до войны, — Везде, по

муз. и сл. С.Чепурнов Думала, о тебе, мой милый, думала Может быть сама придумала я тебя Всё позабыв любя. Верила, одному тебе я верила, Всё хорошее, что отмерила на двоих Знала, что ты жених мой. Летела