Подібен Апостолу

Коли метаєшся в самотності.
І віриш, ще не заборонено.
То ніби в благодатному Різдві.
Секунди ловиш задоволено.
Клянучи з ліжка до дверей,
То знов до столу.
Стаю подібне я апостолу
Життя земно Христового.

Біжу із дому.
Розбиваю вщент.
Надію близькому віддать частину неба.
І бачу – перетворююсь в ніц.
Навколо сонних і безликих лиць.
І знаю всю неповноцінність фраз.
І вірю в всю верховність слова.
В мені вскипає благодатний газ.
Щоб в вірш перетворитись знову.

А що ж там далі.
Далі я молю.
Щоб не залишив все як є і було.
Щоб не предав він нас безчасово вогню.
І щоб в протопі знову не втонули.
І хай молитвою прозвучить мій вірш.
Хай не заглохне в душних стінах.
Щоб неспослав іще любові.
Щоб укріпив серця у вірі.

Похожие новости.

[Talking] Ha ha, 2000 and 1 Z-Ro the motherfucking Mo City Don Getting off my chest, know I'm saying Cut these all the way off people, feel me Yeah, this how it go, fa sho [Z-Ro] Ten,

Помахаю скрипалю І - заллюся. Сигарету припалю, Крикну: "Люся!" А вона мені: "Не мо’". Крикну: "*ля ти! Тільки погомонимо І - гуляти!" Приспів: Кущі. Дерева. Урвище. Як тут бракує ще когось... А вона мені: "Не *ля! Словом, годі. Хто це з дєвушкой гуля При

стихи И.Бродского Потому что искусство поэзии требует слов, я - один из глухих, облысевших, угрюмых послов второсортной державы, связавшейся с этой,- не желая насиловать собственный мозг, сам себе подавая одежду, спускаюсь в киоск за вечерней газетой. Ветер

Гордым строем на небо Уходили ребята За свободу и веру, Как один брат за брата. Свою жизнь отдавая, Вы дарили свободу, И за веру сгорая, Шли и шли ровно в ногу. Бросок на небеса Последний в своей жизни Спасибо за

Будто не ему писала письма вечерами, "люблю, скучаю" и в конце веселый смайлик Он в камуфляже, с автоматом - это фото Висело над ее кроватью полтора года Будто не его ждала, не о нем