Забуті Степи
Стій, мій коню, стій
Я перехрещуся, вклонюся землі святій
Грій, Ярило, грій,
Проростай, колосися, пшенице, зрій
Стань, мій коню, стань
Що за чорні хвости вітер в небо звів.
В цю ранішню рань
Це не запах печених хлібів...
Це смерть, я її впізнаю,
Це вона танцювала на мому подвір’ї
Стою, на порозі батьків
Розколотий навпіл у вірі й невір’ї.
Це вогонь,
Забирає
Свою данину.
Біль, нестерпний біль
Обіймає єство і стискає шаблями мук.
Знов цілиться в ціль
В неприкриті тили всіх моїх голих спин.
Кров, по землі кров
Кругом від широких шляхів до вузьких стежин.
Ні слова не мов!
В чім повинен я, Боже, скажи...
Це я, твій загублений син
Ховаюся в темряві від покарання
Це я, твій загублений син
Страждаючий від не любові й не незнання.
Це вогонь,
Забирає
Свою данину.
Страх, хай згине страх
Одинадцята заповідь Божа: "Не бійся!"
Синь неба наш дах і кличе земля
Ходи, синку, зігрійся.
Та все якось не так
Знищено травень, порубано
Всі шляхи вороття
Нас чекають забуті степи...
Похожие новости.
З Новим роком!
Ліс новорічний, бурульки, сніжок. Сяє ялинка із двох лампучок. На гілочках шо канхветки висять Смажених дев’ять лисят. Зайців-китайців укрила трава. Жарьоха з ранку вантажить бобра. Танок веселий водять їжачки, білочки, борсучки. Приспів: З Новим роком, горобці, сороки, абізяни, Чюрюпахи,
Посмішка Батьківщини
Небо блакитне і проміні сонця Грають для нас на струнах життя, Ріки бурлять і дерева шумлять, Навіть прилетіли птахи з небуття. Що принесли нам птахи з небуття? Пісню яку співають ріки й дерева? Де моя мова,
Дежавю
Снова зажигает в ночь огни и за собой зовет. В темноте, по автостраде, мы совсем одни Всё быстрей и быстрей летим с тобой вперед. Растворится я хочу опять, как тени на стекле. Всё забыть
Весь Этот Бред
Стихи и музыка: А. Васильев Я отключил телефон, завел на восемь будильник Я обьяснил тебе где в квартире спрятался душ Твои соленые слезы, кислые мины, душные речи, о-оо Я умираю со скуки когда
Дела
Дела! Меня замучили дела — каждый день, каждый день, каждый день. Дотла Сгорели песни и стихи — дребедень, дребедень, дребедень! Весь год жила-была и вдруг взяла собрала и ушла. И вот — такие грустные дела у меня... Теперь Хоть