Забуті Степи

Стій, мій коню, стій
Я перехрещуся, вклонюся землі святій
Грій, Ярило, грій,
Проростай, колосися, пшенице, зрій
Стань, мій коню, стань
Що за чорні хвости вітер в небо звів.
В цю ранішню рань
Це не запах печених хлібів...

Це смерть, я її впізнаю,
Це вона танцювала на мому подвір’ї
Стою, на порозі батьків
Розколотий навпіл у вірі й невір’ї.

Це вогонь,
Забирає
Свою данину.

Біль, нестерпний біль
Обіймає єство і стискає шаблями мук.
Знов цілиться в ціль
В неприкриті тили всіх моїх голих спин.
Кров, по землі кров
Кругом від широких шляхів до вузьких стежин.
Ні слова не мов!

В чім повинен я, Боже, скажи...

Це я, твій загублений син
Ховаюся в темряві від покарання
Це я, твій загублений син
Страждаючий від не любові й не незнання.

Це вогонь,
Забирає
Свою данину.

Страх, хай згине страх
Одинадцята заповідь Божа: "Не бійся!"
Синь неба наш дах і кличе земля
Ходи, синку, зігрійся.

Та все якось не так
Знищено травень, порубано
Всі шляхи вороття
Нас чекають забуті степи...

Похожие новости.

Путана

1. Ты служишь украшением стола: Тебя, как рыбу, к пиву подают. Любой, кто заплатил, имеет все права - И вот ночную бабочку ведут. А помнишь школу, первый поцелуй? Я имя твое в парке вырезал, Стихи тебе

Где Увековечен Был Мир И Покой

Безмолвная серость туч грозовых, В болота зеркале отражаясь, Всплески зарниц дарила земле, Лесной тишиной восхищаясь. Ветра порывы врывались туда, Где шумело лишь листьев паденье. Печалью обдало чертоги мха В безмятежном болот запустенье. Нарушая покой - Гром возгремел, Бури приход

Белый Аист

1. О Володе Высоцком я песню придумать решил. Вот еще одному не вернуться домой из похода. Говорят, что грешил, что не к сроку свечу затушил. Как умел - так и жил. А безгрешных

Нічні Птахи

Танець на крилах Коло прощальне Погляд останній униз Пам’ять про землю Навіки покинуту Впаде дощем сліз. Попелом сірим Розсипало небо Холодні колючі зірки Падали, падали В ніч листопадову Сірі осінні птахи. Тихо кричали Зажуреним голосом Розірваної струни Колами, колами, Крилами кволими В небо злітали вони. Ніч заховала Від ока

Плач За Україною

Сходяться на небі зіроньки, Місяць ясний солодко зітхає. Помахом магічної руки Ніч на все туману напускає. Схлипує над стежкою верба, Віється чужою стороною. В лози повпліталася біда, Пісня її сповнена журбою. Приспів: Там, де сонце сідає, Де край неба палає, Де