Мак Цвіте (Частина I)

Степами турки і татари
На конях мчать, мов чорні хмари,
І згаром дихає земля -
Навкруг пожари, як петля,
Й петлю розкручую ординець:
Він одшукав живий гостинець -
Дівча біжить босоніж в бір.
Її він схопить у ясир,
В прокислу зашморгне сирицю
Й продасть у Кафі з торговиці.
І сльози дівчини, й життя
Проп’є без жалю і пуття.
Бо що йому краса дівоча,
Коса шовкова, ясні очі -
Усе продасть він за дукат,
Бо він торгаш, ординець, так.
Дівча біжить в тяжкім одчаї,
Коса їй плечі устеляє,
А сльози падають у брід,
І кров’ю тягнеться твій слід.
Уже над юністю твоєю
Аркан свистить, сичить змією.
І враз відсічена петля
Безсило впала у поля.
Козак-нетяга у долині
Рубнув її і вже стежину
Дівчині вказує у бір.
- Ми ще зустрінемось, повір. -
Ординець блимнув хижим оком,
На луку впав, гикнув і скоком
Помчав з ординцями в байрак.
Втікай, козаче!
Та козак
Втікать не думав. Ще дівчину
Провів очима й по долині
Навскіс напасникам помчав.

Травневий день в кільці заграв
На сполох бив всіма громами,
І блискавка небесні брами
Розчахувала навкруги...
Все ближче, ближче вороги,
Злостивий усміх рве їм губи -
Отак і мчить землею згуба,
Жадібна, дика, навісна,
В краплинах крові і багна.
Козак ударив із пістоля,
Й розлігся крик посеред поля:
На стремені торгаш завис,
І кінь його поніс, як біс.

Похожие новости.

Kiedy po?rodku dnia autobus w kurzu znik? Ju? wiedzia?a ?e to niedobry pomys? by? Nikt nie czeka? bo nikt nie wiedzia? o tym ?e Ruszy?a jak statek w powrotny rejs On i ona jak

Ой, на морі, на Чорному Бавиться хвиля човником, Небо лоскоче вітрилами - Ніжними білими крилами. В човнику милий мій хвилю благає: "Відпусти, хвиленько, мила чекає." В човнику милий мій хвилю благає: "Відпусти, хвиленько, мила чекає." Ой на кручі

Останься, останься… Останься, останься… Перелистав страницы Перечитав обрывки фраз, Может всё это сниться, Может быть - это не написанный рассказ Я не могу сейчас, понять его сюжет И смысла в этих строках больше нет. Нет без тебя

Сім віків у глибині вод морських, на самому дні Сім віків серед риб піраній, мурен, морських котиків Довгих сім віків тому, мій корабель зі скарбами затонув Я закований у ланцюги любові яка полонить.

Мы забываем о том,что была непогода, Мысли уже где-то там,далеко,где моря И все девчонки теперь смотрятся по-другому, И улыбаются так.,что по телу жара И улыбаются так.,ну просто жара А-а-а Ну вот наконец-то жара А-а-а Тебя обожаю,да-да А-а-а И мы отойдем