Мак Цвіте (Частина I)

Степами турки і татари
На конях мчать, мов чорні хмари,
І згаром дихає земля -
Навкруг пожари, як петля,
Й петлю розкручую ординець:
Він одшукав живий гостинець -
Дівча біжить босоніж в бір.
Її він схопить у ясир,
В прокислу зашморгне сирицю
Й продасть у Кафі з торговиці.
І сльози дівчини, й життя
Проп’є без жалю і пуття.
Бо що йому краса дівоча,
Коса шовкова, ясні очі -
Усе продасть він за дукат,
Бо він торгаш, ординець, так.
Дівча біжить в тяжкім одчаї,
Коса їй плечі устеляє,
А сльози падають у брід,
І кров’ю тягнеться твій слід.
Уже над юністю твоєю
Аркан свистить, сичить змією.
І враз відсічена петля
Безсило впала у поля.
Козак-нетяга у долині
Рубнув її і вже стежину
Дівчині вказує у бір.
- Ми ще зустрінемось, повір. -
Ординець блимнув хижим оком,
На луку впав, гикнув і скоком
Помчав з ординцями в байрак.
Втікай, козаче!
Та козак
Втікать не думав. Ще дівчину
Провів очима й по долині
Навскіс напасникам помчав.

Травневий день в кільці заграв
На сполох бив всіма громами,
І блискавка небесні брами
Розчахувала навкруги...
Все ближче, ближче вороги,
Злостивий усміх рве їм губи -
Отак і мчить землею згуба,
Жадібна, дика, навісна,
В краплинах крові і багна.
Козак ударив із пістоля,
Й розлігся крик посеред поля:
На стремені торгаш завис,
І кінь його поніс, як біс.

Похожие новости.

You see my baby over here, Hit the road, Where she's going that's what nobody knows, I need to find her before another man does, I wouldn't want him to steal my love, I'm just

Ледве встигла на літак - Залишати це не легко. Я не хочу більше так тому я вже далеко. Я маю бути сильною, тому що і досі я тебе люблю. Але, але, але Не можу пообіцяти собі Не

My binoculars on Alone staring out of my window I see the best creation of woman that I ever saw in a long, long time Some say it is wrong But what if she

Как по Волге-матушке, по реке-кормилице — Всё суда с товарами, струги да ладьи... И не притомилася, и не надорвалася: Ноша не тяжёлая — корабли свои. Вниз по Волге плавая, Прохожу пороги я И гляжу на правые Берега

I believe the following information might be accurate. Written 1944 Henry Stewart/Ernest Tubbs When the postman delivered the letter It filled her poor heart full of joy But she didn't know till she read