Доля

До тебе прилетіла голубка сизокрила - та не я.
Про щастя говорила, крилами небо вкрила - та не я.
А я на жаль не сміла, тобі сказати: «милий, я твоя.»
Крізь посмішку щасливу дивилася сміливо - та не я.

А я не знала, того не знала.
Як буде, так і буде – все одно.
А я кохала, і вишивала
Сльозами мрії долі полотно.

Тебе шукала всюди. Казали добрі люди: «Він не твій».
Я відповідь почула в тій пісні, що забула: «Він не твій».
Але вона розлюбить, вона тебе погубить - зрозумій.
Твоя душа заплаче – моя душа пробачить, милий мій.

(х2)
А я не знала, того не знала.
Як буде, так і буде – все одно.
А я кохала, і вишивала
Сльозами мрії долі полотно.

Похожие новости.

Ты не придешь опять ко мне во сне Но я подожду тебя И обниму удавом на спине Вдоль ребер тугой петлей То ли беги, то ли стой. Я буду резать губы пополам Улыбкой своей дурить Словно немного

В небі майорить прапор країни, Сплямований жидівською рукою, Відродження нації - історичний обов’язок, Виправдання перебування на цьому світі. Нас годували гуманізмом, Інтернаціоналізмом, комунізмом. Допустивши дурню, розірвавши тканину буття, І в руках спалахнула нить старого життя! Судити сион за

I felt the fall on my breast At the bottom of my stomach She put my hand on her chest While she looked into my eyes You rescued me And called up these words in

Здравствуй, сержант, Дорогой ты мой! Я, брат, душевно рад, Что мы встренулись. Помнишь, сержант, наш последний бой? А потом мы летели домой, Попрощавшись с локальной войной, - В вене капельница, Синий штапель лица, В цвет его океан

Я привык к тому, что всю жизнь мне везло, Но я поставил на двойку, а вышел "зеро", И вот самоубийца берется за перо И пишет… И скрип пера по бумаге, как предсмертный хрип, Мой