Відчай (Зів’ялі Квіти)
Смiятись буду, хоч плачуть очi,
Я проти тебе - день проти ночi...
Приспів:
Зiв’ялi квiти на дощi -
В моїй душi, в моїй душi.
Що плачуть очi - не питай,
День проти ночi. Самота. (весь куплет - 2)
Я. Нiч. Вмираю поранений.
Бiлим озером простирадло.
А коло серця печаль - гадиною.
Та не зарадити, нi порадити.
А поїзд кричить - аж за городами,
Прощається нинi суворим клекотом
Iз тим, що вранцi вiйною народжений
З вогнем i болем в серцi поетовiм.
Цей свiт байдужий, а люди грубi.
Фальшива нiжнiсть, фальшива ласка.
Вiн любить грошi, брехню i трупи,
Ховається нинi за славую казку!
Приспів
Я. Нiч. Вмираю поранений.
Бiлим озером простирадло.
А коло серця печаль - гадиною.
Та не зарадити, нi порадити.
Зiв’ялi квiти, iдiть чорту в зуби!
Вуста смiються, а серце плаче.
Холоднi буднi, жорстокi люди.
Я, мов локатор, крiзь хмари бачу.
Про тебе, свiте, спiвати буду,
Смiятись буду, хоч плачуть очi,
Вставати буду вселюдським бунтом:
Я проти тебе - день проти ночi.
Приспів
Похожие новости.
Крижані Вершники Велетнів Зими
Чуєш?.. вітри вовками завили Там, у нічній височині? Чорним крилом огорта небо ворон, Вкрива небокрай у зорянім вбранні Чуєш?.. Крізь вітру вий б’ють копитами Пульсуючий простір, вкритий льодами Коні крижаних вершників велетнів зими Приспів: Над горами, над лісами -
Боже, Какой Пустяк
Я вижу небо, в нем тишина. Я поднимаюсь к небо, еле дыша. И вдpyг понимаю - это во мне душа. Странное дело - это моя душа. Как нелепо, жить вниз головой, Когда такое небо есть
Перша Глава Бібл
Коли співав ще камінь, мали крила змії Єва одягалась в черемхове листя, тоді буйнійший і хмільнійший вітер віяв, море сяяло під зорями сріблисто. Коли із яблуні зірвала Єва місяць, у раї збунтувались буйногриві леви. Адамові сини
Mississippi Delta Blues
With friends around and even pals that I know are true Still I'm lonely homesick and blue There's no one who can cheer me when I'm alone Longing for my Mississippi home Way down
А Когда Я Вернусь Домой
Непроглядная ночка осенняя Выплывает со мной из забвения, То ли жизнь начинается заново, То ли плачут невесты Иванова. Всё забуду, что помнил я смолоду, И бреду я по первому холоду, По дороге туман завивается, Видишь, мама, твой