Стріла

Пущені пруживим, тугим луком,
В чорну пітьму дзвінко полетіли
Ковані огнистим локі стріли,
Чорну ніч розколивали звуком.
Горда дума на чолі блідому:
Десь судьба захована в безмежжі!
Блиск вогню цілує горді вежі,
Блиск вогню на овалі шолому.
Непобідна посестро Валькірій!
Чом ця стрілка збилася з дороги,
Заблукала в мій далекий вирій?
Адже я співець самотній,
Не герой, що переміг Ліндвурма!
Я лиш арфа - я не сурма.

Де заховано твій безцінний дар -
Крилату гостю з вістрям золотим?
Великий світ. Та радитись ні з ким
Не має в ньому мандрівний кобзар.
Великий світе! Замалий твій храм
Для світлих жарів - золотистих стріл!
Створю ж у серці другий небосхил,
Йому в опіку скарб цінний оддам.
І вже іду веселими стежками
У світ, у світ - іду, немовби плив.
Несу пісні, змережані казками,
І повні жмені нескінченних див.
І вже іду веселими стежками
У світ, у світ - іду, немовби плив.
Торкаю струни вмілими руками,
Вони ж бринять, як усміхи тятив.

Гей, несу я казки та пісні,
Гей, мандрую від хати до хати...
Але мре моє слово крилате
І минають без радощів дні.
Десь у темній печері на дні
Змій поклав свої царські палати
І віки вже те царство прокляте
Глушить людські казки та пісні.

Прийде час. Вирву з серця стрілу!
Стане арфа напруженим луком,
І розітнеться спів золотий.
І на вкриту кістками скалу
З диким ревом смертельним і грюком
Впаде мертвий побіджений змій!

Похожие новости.

Я в восточной вере ни черта непонимаю Я и в нашей то вере признаться не очень силен Мне приятель книжку про Кришну прочесть предлагает Но я боюсь что таким же смурягой стану как

Їсти дай. Ми від вчора не обідали, Не вечеряли й не снідали. Прийди скоріш і їсти дай. Булку дай. Пиріжок гарячий ліверний. Хай від щастя душу виверне. Він в тебе є, ти не ховай. Приспів: Дай нам хоч частинку

Бледные поганки съем, чтобы не проснуться, Чтобы завтра в белый день к расстройству не вернутся. Моя девочка плачет, мой котёнок не спит, Сгнили все сливы, и душа... И нет более глупых и нелепых слов, Что

Выбирай: запоминать или стереть Что еще преодолеть? я всё смогу Поражений больше нет, и нет побед От себя бегу, к тебе, к себе бегу От количества преград виднее цель Цитадель такую приступом не взять Улыбается тридцатый

На бесконечном пути, я стою, перед глазами мелькают тени. Не могу, не могу, не могу разобрать черты, столь знакомые мне. Слишком много дыма, от огня что залило дождём. Первый, неумелый и жадный. Первый,