Гоголя

Тільки Бог розсипав зорі,
А на хутір впала ніч.
Хитрий чорт кудись поніс
Срібний Місяць у долонях.

Двоє друзів у ту пору
Обійнявшись йшли в шинок.
Й зупинились на дорозі
Посовітуватись щоб!

- Куме, трясьця його матір,
Щось не видно ні чорта!
Десь не бачу де та стежка,
Що у шинок заверта.

- Намело багато снігу,
Нігде випить й закусить.
Може зайдем до Солохи?
Он у шибці щось горить!

А Солоха - вража баба,
З чортом водить мармелад!
Пригоща горілкой з салом,
Й вертихвостить пишний зад.

Коли: Шасть! Бубух! Агова!
Хтось у двері калата.
І гука: - Егей! Солоха!
В чорта в хвіст пішла душа.

А Солоха, не злякавшись,
Чорту каже: - Лізь в мішок!
А сама мерщій до двері
Подивитись хто ж прийшов.

Веліколєпная Солоха, добрий вечір, добрий час!
З моїм кумом, Опанасом, на Різдво прийшли до вас!
Став люб’язная Солоха самогона й свіжини,
Бо на дворі завірюха, що й не дійдеш до корчми!

Гості пили та гуляли, били чорта по горбу!
Танцювали і співали, й цілувались до впаду...
А кінець цієї пісні мені влом уже співать,
Тим, хто хоче знати далі, треба Гоголя читать.

Гоголя... а подать сюда Гоголя...
Гоголя...

Похожие новости.

Белые Рубашки

Белые рубашки задом наперед, Ручки на спине в узелок завязаны, Вкус овсяной кашки нас уже не прет, Скоро доктор придет, будем вмазаны... Ах, как мало нам для счастья надо, Ах, как мало нам для

5 Хвилин

Дивні слова, а я так тебе чекала Холодний і злий, я може тебе не знала Краплями дощ розмивав сліди Стали ми двоє незнайомі Хочеш - іди, але не бери Моє серце ти відпусти Приспів: П’ять хвилин в

Не Под Этим Солнцем

Наедине с оставшимся желаньем, Ломая тишину непослушными пальцами, Как на глубине, задержу дыханье. Нам всё предстоит узнать самим. Когда-нибудь, и, может, не под этим солнцем, Но всё вернётся, знаю. Всё вернётся. Когда-нибудь поймём, коль сердце не

Наше Лето (feat МакSим)

Теперь и не ждать, теперь и не знать Недели летели, грусть, писала что-то в тетрадь Между строками читаю романы Набокова Хотелось кричать, одинокая Мне ли не ждать? скажи, мне ли не знать? Писать стихи, чтобы

Іржава Карма

Засвічувались вікна У сутінках безглуздям Місто наче дим Тануло у склянці І на обличчі Прокаженого Будди Проростала трава Назустріч світанку Вештались по світу Й тремтіли під снігом Сумніви й сни Обгорілими крилами Лишаючи нетрі Роз’їдені кризою Похмеляючись Весняною зливою Вигорали вени В присмерку кульгали Світом намальованим Хриплії пророки Понад домовиною Тінями