Ми Помрем Не В Париж
Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.
Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.
В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.
Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.
Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.
Похожие новости.
Что Потом
Памяти Алексея Локтева Как прозрачным солнцем стыли реки В желто-красных берегах. День летел на убыль, дым Онеги Затерялся в облаках. В сень курлыкал отзвук перелетный, Как в обряд прощались мы.
Ты Для Меня Чужой
Муз: И. Корнелюк Сл. Р. Лисиц Кончено, между нами все кончено, Мы расстанемся молча, но, Я знаю, что сожжены мосты. Истина, пусть жестока, но искренна, Продолженье бессмысленно, Я знаю, все позади, и ты... Ты для меня
Самогончик
1. Винишко стало дорожать, зарплаты стало не хватать - Не порезвиться и не опохмелиться. А возле дома у ларька теперь уж не попьешь пивка, Осталось узел завязать и удавиться. ПРИПЕВ: А наш притончик гонит
Листопад
Хмурый ноябрь в городе моём построил стены из дождя. Грустно, но я знаю это не беда, а просто хандра. Мы погрустим с этим небом пасмурным, осенним вдвоём Небо прости, что-то я расклеилась, но
Lo Que M?s
Cu?ntas veces nos salv? el pudor? y mis ganas de siempre buscarte pedacito de amor delirante colgada de tu cuello en s?bado de lluvia a las cinco de la tarde. Sabe Dios... c?mo me cuesta