Ми Помрем Не В Париж
Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.
Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.
В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.
Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.
Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.
Похожие новости.
Та Що Ти Є
Кожен ранок ти встаєш і йдеш до школи, По барабану вчителі, в тебе свої приколи. Друзі, пиво, рок-н-рол - не хочеться додому, В тебе є своє життя, батьки не шарять в ньому. Приспів: Проживи як
Fuck Them All
La nature est changeante L'on respire comme ils mentent De fa?on ravageuse La nature est tueuse Au temps des « Favorites » Autant de r?ussites Pour l'homme qui derri?re a... Une « Belle » qui s'affaire... ? Faire...
Пройди Свой Путь
Dezmond: Лунный свет И холодный блеск планет Нам указывают путь. Эль в мехах Лес в мерцающих огнях Нам дают передохнуть. Мы обречены – Смешались реалии и сны. От вражеских глаз Леса скроют нас И отзвуки фраз! Dezmond&Torvald: Пройди свой путь! Он ведь один и
Подсолнух
Вот и мне, как всегда, повезло Лепестки по краям обожгло Я подсолнух Назло Если кто-то сомнет – подымусь И до солнца опять дотянусь Повезло Я подсолнух Назло И придут холода, согреет меня земля Королева-зима укроет меня сугробами Но оставишь меня, я
Не Згасне Полум’я Слави
Як криця грозного меча, горів на заході вогонь, Міцна українська рука стискала у долонях зброю. Великої матері сини, вони не сплямили свій рід, Свою не пожаліли кров за кров її, за плоть її. Не