Ми Помрем Не В Париж
Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.
Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.
В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.
Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.
Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.
Похожие новости.
Северная Быль
Как плескалось небо в лесном ручье Знают валуны да речной песок. Как собрали солнце в одном луче Зеркала озер пылью трех дорог, Знает синий лес да пустынный скит, Что на два венца врос в гранит
Прости Меня
Я не знаю как сказать Это больше чем проститься С перерывами дышать Смотреть в глаза Ничего не понимать И не долеть разбиться Поздно что-то возвращать Наверное так Прости меня за всё Прости меня за всё Прости Я потеряна в
Берега Мечты (радиоверсия)
Улетают, улетают птицы в даль, Не зовут меня с собой в свой дивный край. Где по солнышку на каждого, Где нет бедного и жадного., Там любовь царит И это видно рай, рай, рай. Припев: (2
Верба Над Водою
Верба над водою коріня в долину Што-с мі учынила, же за тобою гину Я ти не зробила, ани моі очы То ти учынили твоі темны ночы Фраєрков ты была, женов ти не буду За то
Каб’юк І Ахтемiшин
Ніч. Мужик по горбах на хребті несе міх муки Баба в зимі з теї муки Спече йому смачні колобки Та ж ніч. З другого горба каб’юк і ахтемішин - гади повзуть Їм також охота