Ми Помрем Не В Париж
Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.
Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.
В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.
Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.
Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.
Похожие новости.
Верблюди
Один верблюд сказав колезі верблюду: - Хау ду ю ду! Хау ду ю ду-ду-ду! Як ся подобає пустеля вам оця? Куди не глянь - ні краю, ні кінця! - Я з вами згоден, -
Я Сижу У Берега
В гордом одиночестве я сижу у берега И считаю камушки. Для чего? Для чего? Что бы не заметили, люди не заметили Что люблю на свете я, лишь его, одного. И ударит молния, разовая
Не Подходи (feat. Al Solo)
Ни к чему, всё ни к чему Должна тебе я верить, почему? Ведь ты такой же как и все твои друзья Не ходи за мной! Всё напрасно, тебе что, не ясно? Не вернусь к тебе
Люберцы
По дороге, да по кольцевой Я шагаю в этот час ночной, А навстречу мне поток машин, Мотоциклов скрежет шин... Я иду, а мне 16 лет, Впереди стоит колхоз "Рассвет", За колхозом город мой родной, Я - герой,
Бродяга
Жизнь - зебра... А я от ног её к спине... ползу по черной полосе... и не пойму.... то ли все не как я, то ли я не как все... неразбериха полная... в этом хаосе пытаясь