Ми Помрем Не В Париж
Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.
Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.
В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.
Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.
Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.
Похожие новости.
Lord Bateman’s Motorbike
Lord Bateman runs an inn out on the A65 Sort of place where everybody drinks before they drive Weekends runs a motorbike to Scarborough and back He's not too many brandies from a
The Boss
Fancy me Thought I had my degree In life and how love Ought to be a run I had a one step plan to prove it Guide in my pocket for fools Folly and fun Love had
Buena Sera
Buona sera, signorina, buona sera It is time to say goodnight to Napoli Though it's hard for us to whisper Buona Sera With that old moon above the Mediterranean Sea In the morning, signorina,
The Truth Is
I almost said the words last night I told myself the moment wasn't right No one wants to be the one who says it first But I been keeping it inside, a secret
Сон
Я тихенько у день ніч пускаю, Але дивні думки я не шукаю І неначе сон мій дивний шось втрачає І уже я тебе не помічаю, не помічаю... І на чорних шляхах, які в пустелі, Намагаюся