Роби Те, Що Маєш

Ранок, вологість та білий дим,
Естакади пусті, відчуття біди...
Нам з тобою, сестра, вже відміряно час,
Що існує поперед, то вже не для нас.

Вже приваблює спокій, виснажує гріх,
Вже повільно за вікнами падає сніг,
Твоя звичка – причина, і ти зволікаєш,
Але, кажу, сестра: роби те, що маєш.

Ні, сестра, певно, це дарма,
Була хоч образа, тепер – нема,
Все, сестра, відпочинь, сестра, –
Відсоток жаги за хвилину вмира.

Наші спроби щось вдати – невдалі, дрібні,
Бо уява утомлена каже "ні".
Далі так неможливо, і ти відчуваєш,
Щось потрібно зробити, – роби те, що маєш.

Похожие новости.

Все так складно... Ми - чистий аркуш... Зобрази там почуття... Я домалюю далі усе сама, А ти не чекай в тіні, знайди слова. Звісно, категорична відмінність, Ми - абсолютна протилежність... Я буду гарною тобі на зло, Та ти

Тебя волнует твоя жизнь... И меня твоя И если будешь ты счастливой, счастлив буду я Ты же одна такая в мире тебе нету равных Я в твоей жизни в массовке, ты в моей

Здесь лапы у елей дрожат на весу, Здесь птицы щебечут тревожно. Живешь в заколдованном диком лесу, Откуда уйти невозможно. Пусть черемухи сохнут бельем на ветру, Пусть дождем опадают

Вниз, усе тікає вниз. Світ куряву здійняв І Сонце заховав Пил. Спис, я маю гострий спис, Ти маєш древній спис, Ми рушимо з останніх Сил. Час, він грає проти нас, Ковтає дні і роки, Прямують його кроки В кров. Нас обличчям у

Стиха Сонце над містом сходить, Ніби мені доводить – Все розпочнеться знов. Стиха, Пошепки, як в тумані, Стигне, зникає, тане, Гине моя любов. Приспів: Але все ж таки Я ще не зачиняю вікна, Не кажу я, що звикну, Це не мої слова: Я