Ганьба
Кричу: "Ганьба!", але моє волання
Не долітає до престолу,
Була одна, тепер нас – тисячі,
І стали в коло,
І дивимся одне на одного,
Як молоді телєта.
Він каже: "Ето перші прості
Національного самосознанія".
Але без него знаю я:
Приспів:
Хто не живе, той не вмирає,
Хто не заснув, той си не просинає,
Хто очі не відкрив, той ніц не баче,
За тобою, Морозенко, вся Вкраїна плаче.
Знов кричу: "Ганьба тобі! –
Людських сердець загальна мрія."
Ми колисали тебе стілько років,
Думали – свята, а ти – повія,
Тепер хто знає як воно:
Руйнуй чи бережи,
Ти знову кажеш жи: "То наслідки
Закоханого самолюбованія".
Але єдине знаю я:
Приспів
Ось ви ратуєте за чистоту української мови,
А мені все єдино: ковбаса чи колбаса,
Аби вона була.
Ганьба! Ганьба!
Ганьба! Ганьба!
Ганьба!
Але я знаю:
Приспів
Кричу "Ганьба!" Кому? Собі!
А вам дарую слід від ярма на шиї,
Дітей, забувших рідну мову,
І жаль за ваші літа молодії,
Коли "Ура!" кричали на любу промову.
Замовкни, вчений жиду, облиш переконання!
Тепер вже точно знаю я:
Приспів (3)
Вся Вкраїна плаче! (3)
Похожие новости.
Горячие Трубы
Горячие трубы обжигают мне спину, Оставляя замерзать другую половину тела В холодном и мокром подвале, Где те, в чьих руках я меня потеряли, Тысячи тонн живой биомассы Спрятали тело в бетонные каркасы, Греют меня, присевшего на
Фінальні Титри
Не буде вже тебе в моєму ліжку, все святе, Мохом поросте, виросте нове почуття, хай, Погане забувай, говорили добрі друзі, Та я не камінь знай, Дбай, дбай про себе, мрій про мене, мрій, Я вже
Пробач
Жодного разу за все життя Я не просив пробачень. Тільки до Бога я ніс каяття, Мав невгамовну вдачу. Я і сьогодні не завинив, Долю свою не зрадив. Та інколи досить лиш кілька слів, Щоб сумувала радість. Приспів: Гірке це
Крик Сердца
Я привык, словно по щеке слеза, Уходит радость и печаль. Мой тайник – обреченная душа И одиночества вуаль. Может быть это просто страшный сон: Я пламенем объят и колокольный звон. ПРИПЕВ: Я снова слышу сердца крик, Я
Зачем?
Я уезжаю навсегда, уже подали поезд, Погасла на небе звезда, и завершилась повесть. Войду в купе я сам ни свой и стану пассажиром, Простился я с тобой одной, а кажется, что с миром. Зачем?