Назавжди

Мужчини в сірих пальтах із кишень виймають зорі.
І платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
Колишиться шофер у сонній лімузині.

У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись
Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
Прощається з сестрою, що у зореколі їй не сяяти.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
Колишиться шофер у сонній лімузині.

Крива ліхтарня-квітка зламана і попіл снігу,
І світло-лій зелений, з дзбанка ночі в сутінь литий,
Круті і темні сходи, плащ дірявий, крапля сміху
Заблукана і місяць-білий птах натхнення злого,
Й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
Що, може, мов струни, колись торкнеться серця твого.

Торкнеться й поцілує гордо й ніжно, і навіки.
Закриє очі сплющені, немов сестра остання.
Мужчини в сірих пальтах із кишень виймають зорі
І платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
Колишиться шофер у сонній лімузині.

Похожие новости.

Закат раскинулся на крыше, Чуть розовеют облака, В большом и сказочном Париже Все та же тайная тоска. Все звезды на небе погасли, Но я вас вечно буду ждать. А ту записку - не от вас ли

Муз: А.Иванов Сл. Д.Рубин Вдалеке от родных берегов Звуки русских слышны голосов В Амстердаме, Нью-Йорке, Берлине, Париже. Знаю многих, кому довелось Жить с покинутой родиной врозь И с печалью, что сердце пронзает насквозь. Нас раскидала, рассыпала и

Ты не слушай, что дождь обо мне тебе шепчет обманчивый, И не верь, будто гром знает что-то про нас неприличное, Он - лишь отзвук грозы, уходящий лениво и вкрадчиво, А

Ой в полі калина, Ой в полі стояла, Хто йде не минає, Калину ламає. Хто йде не минає, Калину ламає, Тяжко тому жити, Хто долі не має. Ой чиє ж то жито, Чиї ж то покоси? Чия ж то дівчина Розпустила

I know the dog days of the summer Have you ten-to-one out-numbered Seems like everybody up and left and they're not coming back The shadow that you're standing on's still here sometimes that's