Сумна Казка №1

Жив на світі хлопчик,
добрий і вродливий,
у маленькім домі
з сонечком в вікні.

Сонечко світило,
а дитя раділо,
в житті не знало
горя і біди.

Мати рано встане,
сина нагодує,
візьме на руки:
бач безцінний скарб.

А дитя сміється,
мов струмочок ллється,
цілує маму,
в руці рука.

І жили в цім домі
злагода і щастя.
Люди дивувались
чудо не сім’я.
Мати працювала
син давав їй сили й щастя.
Мати певно знала, має дивнеє дитя.

Підростав хлопчина,
мав талант чималий,
бач складав пісень він,
добрих і сумних.

Приходили люди,
слухали дивились,
плакали сміялись,
далі собі йшли.

І пішли розмови
по цілому світі,
про чудесні пісні,
що їх співав юнак.
І з усіх усюдів
приходили люди,
з людьми послухати
прийшов німий бурлак.

І почувши пісні,
загорілась ненависть,
запалала заздрість
до дивного творця.
У безлюднім місці,
нагострив ножа він,
одної ночі, сталася біда.

Мати збожеволіла,
сина поховали.
Люди довго плакали,
а потім розійшлись.
Та пісні чудесні,
до тепер співають люди,
з піснями тими
дотепер між нас юнак.

Похожие новости.

Поплачь О Нем

Зачем тебе знать, когда он уйдет, Зачем тебе знать, о чём он поёт. Зачем тебе знать то, чего не знает он сам. Зачем тебе знать, о чём он просил. Зачем тебе знать, кого он

Колыбельная

Загляни ты в сердечко мне И скажи "уходи" зиме Ветер воет, а ты грей меня Небо стонет, а у нас весна Попроси у облаков Подарить нам белых снов Ночь плывет и мы за ней В мир таинственных

Героїн

Загубивши віру, поглядом пустим Дивиться в повалу, гірко плачучи. В самоті пекельній серед цвілих стін Флетяв, чию душу купив героїн. Сивіє волосся, очі запалі, Блідий колір шкіри, вени сколені. Десять довгих років стомлений звір у пастці, Намагається

Не Змушуй Мене Чекати

не змушуй мене не змушуй мене чекати хвилини ламають мене невже це так легко втрачати безглуздо втрачати але я дуже боюся чекати звикати чекати так зле не змушуй мене не змушуй мене втрачати не змушуй втрачати тебе я зможу простити хвилинам що

Пропитано Тобой Пробитое Тобой Сердце

Их было больше сотни человек и душу каждого тревога в тот момент, как на абордаж взяла Любого запросто можно героем этой песни было сделать. Разные, но сидят в соседних креслах: холостяк помятый, семьянин в