Сумна Казка №1
Жив на світі хлопчик,
добрий і вродливий,
у маленькім домі
з сонечком в вікні.
Сонечко світило,
а дитя раділо,
в житті не знало
горя і біди.
Мати рано встане,
сина нагодує,
візьме на руки:
бач безцінний скарб.
А дитя сміється,
мов струмочок ллється,
цілує маму,
в руці рука.
І жили в цім домі
злагода і щастя.
Люди дивувались
чудо не сім’я.
Мати працювала
син давав їй сили й щастя.
Мати певно знала, має дивнеє дитя.
Підростав хлопчина,
мав талант чималий,
бач складав пісень він,
добрих і сумних.
Приходили люди,
слухали дивились,
плакали сміялись,
далі собі йшли.
І пішли розмови
по цілому світі,
про чудесні пісні,
що їх співав юнак.
І з усіх усюдів
приходили люди,
з людьми послухати
прийшов німий бурлак.
І почувши пісні,
загорілась ненависть,
запалала заздрість
до дивного творця.
У безлюднім місці,
нагострив ножа він,
одної ночі, сталася біда.
Мати збожеволіла,
сина поховали.
Люди довго плакали,
а потім розійшлись.
Та пісні чудесні,
до тепер співають люди,
з піснями тими
дотепер між нас юнак.
Похожие новости.
Missed
Walking down the street on my own Lost in the world of my headphones Uhhhuuhuu... Safe inside the boom and the hiss Marking out the time with my feet The d and the s of
Прилетіла Ластівочка
Прилетіла ластівочка Сіла собі край віконця. Та й зачала
Бросьте Скуку, Как Корку Арбузную…
Бросьте скуку, как корку арбузную, Небо ясное, легкие сны. Парень лошадь имел и судьбу свою - Интересную - до войны. А, на войне, как на войне, А до войны, как до войны, Везде, по всей вселенной. Он
Мне 20 Лет
Всеобщая серость при нашем-то уровне Росли вроде умными, выросли дурнями Мундиры напялили, стаканы наполнили Едва захмелев, протрезвели, и поняли Что вот она жизнь, а податься в ней некуда Есть соцреализм, порожденье совдепово Кому пировать у стола
Невидимый Враг
Снова произошел взрыв, Снова погибли случайные люди, В мирном городе нервный срыв, За нас все решили самозваные судьи. В мирном городе нервный срыв, За нас все решили самозваные судьи. Невидимый