Музей Старожитностей

Як ми ходимо обоє
нетрями старого дому!..
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,
ніби бачать нашу змову:
кожен дотик - теплий спалах.
І тоді ми знову (й знову)
переходимо в дзеркалах.

На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
крадеться вслід за нами,
може, туга, може, фуга...
Повз портрети і портшези
з нами йде луна від кроків.
Ми кудись надовго щезли
(двісті років? Триста років?).

І, коли вже стане темно,
з неопалених покоїв
(я, здається, вівся чемно,
я нічого не накоїв),
у жаркі вогні неонні
повертаємось навіки.
Я несу тебе в долоні,
життя таке велике...

Похожие новости.

I Кінець сеансу - розплилися титри Роздуплилися вітри на виході з кіно Опади істотні, ми йдемо у жовтні Дідусі на дворі грають в доміно Кожному по щастю, іноді по сенсу Іноді по пиці, але це форс-мажор Від

Занесло тебя на повороте И горят тормоза Если ты считаешь за и против Поверни назад Яглазами кошки осторожно Изучаю тебя Если очень хочется то можно Все что нам нельзя Припев: Не закрывай твои глаза И не пытайся ночью спорить со

Профессий много, но Прекрасней всех кино Кто

Падає листя. В місто вже вересень летить. І золотисті В лісі дерева ситали вмить. Падає листя. Вітер мітлою по слідах. Сльози іскристі в твоїх очах. Падає листя. Вітер їх носить по землі. Ми розійшлися наче у морі кораблі. Ми розійшлися, Падав

I was thinking of a series of dreams Where nothing comes up to the top Everything stays down where it's wounded And comes to a permanent stop Wasn't thinking of anything specific Like in a