Музей Старожитностей

Як ми ходимо обоє
нетрями старого дому!..
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,
ніби бачать нашу змову:
кожен дотик - теплий спалах.
І тоді ми знову (й знову)
переходимо в дзеркалах.

На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
крадеться вслід за нами,
може, туга, може, фуга...
Повз портрети і портшези
з нами йде луна від кроків.
Ми кудись надовго щезли
(двісті років? Триста років?).

І, коли вже стане темно,
з неопалених покоїв
(я, здається, вівся чемно,
я нічого не накоїв),
у жаркі вогні неонні
повертаємось навіки.
Я несу тебе в долоні,
життя таке велике...

Похожие новости.

I CLIMB A TREE SO MIGHTY HIGH I SEE THE WORLD JUST FROM BENEATH THE SKY THE DREAMS I DREAM THEY TAKE ME HIGH THE AIR IS THIN MY THOUGHTS ARE CLEAR I CAN FEEL SOMETHING IS IN THE

Жить без тебя невыносимо, Прогони печали прочь! Ты можешь все, ты - самый сильный, Ты сумеешь мне помочь! Ты надо мной развеешь тучи, Без тебя не вижу дня! Ты можешь все, ты - самый лучший! На тебя

Рветься на нас вбрання, рвуться вони на зовні як дикі, В сьому твої знання, дуже великі. Лінії твоїх губ, плавні рухи ніжного тіла. Чуєш чарівний звук – ти так хотіла. Граєшся у кіно у

Я так давно не ходил по земле босиком, Не любил, не страдал, не плакал. Я деловой и ты не мечтай о другом, Поставлена карта на кон. Судьба, судьба, что сделала ты со мной? Допекла, как

Вже сонце низенько, Вже вечір близенько. Спішу я до тебе, Ти ж моє серденько. Спішу я до тебе, Ти ж моє серденько. Спішу я до тебе, Ще й до твеї хати. Як ти мене впустиш, Щоб не чула мати? Як