Музей Старожитностей

Як ми ходимо обоє
нетрями старого дому!..
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,
ніби бачать нашу змову:
кожен дотик - теплий спалах.
І тоді ми знову (й знову)
переходимо в дзеркалах.

На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
крадеться вслід за нами,
може, туга, може, фуга...
Повз портрети і портшези
з нами йде луна від кроків.
Ми кудись надовго щезли
(двісті років? Триста років?).

І, коли вже стане темно,
з неопалених покоїв
(я, здається, вівся чемно,
я нічого не накоїв),
у жаркі вогні неонні
повертаємось навіки.
Я несу тебе в долоні,
життя таке велике...

Похожие новости.

Слід сльози нам в останнє Подарує кохання, На очах, На снігах. Гори вкриті мовчанням. Дощ сльозу вітром змиє. Серце втратить надію, Більш не зігріє, Не навіє, На заході маревом зітліє. Не зігріє... Не зігріє... Серце втратить тривогу (серце), Сонце вкаже дорогу (сонце). На відстань

Мои старания - глубокая река Твои желания - бегущая строка Я так боюсь пройти дорогою не той Где не смогу найти тебя и быть с тобой. Припев: Не торопи любовь, она должна созреть Не торопи любовь,

Вся земля теплом согрета И по ней я бегу босиком. Я пою, И звезды лета Светят мне даже днем, Даже днем. Я так хочу, Чтобы лето не кончалось, Чтоб оно за мною мчалось, За мною вслед. Я

Тихо время капает с крыш… Сердце, сердце, ну, что ты так стучишь. Мысли замрут, с губ сорвавшись едва Только одна тишина слышит эти слова… Припев: А ты буди меня поцелуями нежными — нежными, Усыпляй меня словами

Передо мной снежные пустыни И облака мне, падая на грудь, Издалека плывут на белых крыльях, Я обнимаю эту тишину. Прощай, печаль, однажды утром зимним Я не вернусь, но я не пропаду. Припев: Стою в снегу, в снегу