Музей Старожитностей

Як ми ходимо обоє
нетрями старого дому!..
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,
ніби бачать нашу змову:
кожен дотик - теплий спалах.
І тоді ми знову (й знову)
переходимо в дзеркалах.

На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
крадеться вслід за нами,
може, туга, може, фуга...
Повз портрети і портшези
з нами йде луна від кроків.
Ми кудись надовго щезли
(двісті років? Триста років?).

І, коли вже стане темно,
з неопалених покоїв
(я, здається, вівся чемно,
я нічого не накоїв),
у жаркі вогні неонні
повертаємось навіки.
Я несу тебе в долоні,
життя таке велике...

Похожие новости.

Боже, як хочеться бути собою після розхристаних і спалених днів після падіння і втечі із бою бути собою, бути собою... бути собою, бути собою... Коли вже розділено тіло з душою, коли розподілено дітям і внукам ніхто не

Моих мыслей лодки моторные, вылетают, идут на обгон Я сочиняю тебя. Запятые-тупые запутали, замирают и снова бегут, Я сочиняю тебя. Правды белой, правды чёрной не узнаю, Сочиню тебя и снова потеряю. Припев: Задержи дыханье, повторяя Фонограмму: люблю -

Хочеш бути вітром в полі? - Я тебе зроблю! Хочеш мати звізду з неба? - Я її вкраду! В кишені маю сонце. Купив тобі весну. Але проспав. Забув збрехати. Я п’яний вже. І хочу спати. Приспів: Оксана, Оксана, Оксана,

Waking out of nowhere And I let you in Til my imagination went for a spin I seen you every night Been making out since then And still I wonder why everybody's saying That ice is

Впало за хмарами в ранішнє марево Сяяло, сяяло – щезло Сипалось начебто світом не баченим, З неба пробачення несло. Сонячним маревом, місяць чарами В бік проганяло даремно. Місяць образився – срібними стразами Падали сльози на землю. (х2) Така