Казка Про Козака Та Чорта

Їхав із бою Козак з юрбою
На відпочинок до своєї дівчини.
Вона жила в місті - верст ще зо двісті
Коням летіти.
Аж стало темніти.

Зловив кілька гав та від своїх відстав,
Кричить з переляку: "Де ж ви, мої друзяки?!
Якого це бісу я в’їхав до лісу?"

"Чого мене кличеш? Може, душу позичиш?"
"Йой, Діва Пречиста! Згинь, сила нечиста!"
"Кінь та шабля хороші, та я дам тобі гроші
Будеш в мене служити - відьмочкам ноги мити."

"Не служу я нікому, тільки Богу одному,
Ні ляхам, ні татарам, і тобі я не пара."
Шабля свиснула вгору, та якраз в оту пору
Ранок півнем озвався - Чорт кудись подівався.

Похожие новости.

Как приметы разбиваем сны, Город стихнет, но оставит Дальше, дальше мечты! Не ждали больше, больше мечты! Оттянулись от реальности, Невозможно без случайностей, Дальше мечты! Мечтали больше, больше мечты! Идёт охота на любовь, И кажется - так надо! Среди чужих, среди

Я ще не мав в житті нічого, що б лишилось на життя, Дезінфікована пам’ять, стерильні чуття, На невдачі нема чого власні сльози лити, Бо, на жаль, нема на кого б це звалити. Нема чого

Много, так много хорошего и много плохого: Ветер ласкает кожу, дождь льется, град бьется, больно Страшно, страшно подумать что будет завтра Может быть я умру - рассыплюсь, растаю и улечу Я так боюсь опаздать

1. В шумном южном городе, где плещет море, А в парках - вечная весна, Как-то от сапожника, от дяди Бори, К другому вдруг ушла жена. Дядя Боря мается, забросил дратву, Шило

Шаг навстречу и шаг обратно Вновь то близко, то далеко Это как танцы до упаду, Только не так легко. Мы снова тени огня на исходе дня, Мы словно тени в ночи Не погаси пламя этой свечи. Я