Невже

Невже?! Ти можеш бачити
Як Отець твій гине
Він стукає в серце твоє
Ти закриваєш двері
Невже...
Він пролився як вода
Кров стікала під ноги нам
Щоб погасити спрагу таких як ми
Загублених в гарячій пустелі.
Не зрівняти ні з чим, те, що зробив для нас Він...

Приспів:

Поглянь сюди, такою є
Реальність під небом на цій землі
Нас намалював Він на долонях своїх
Щоб не забути ніколи
Руки що обіймали тебе
Пронизані залізом
Хіба цього замало, щоб бути реальністю
З живими доказами наших життів?
Невже?! Ти можеш бачити
Як Отець твій гине
Він стукає в серце твоє
Ти закриваєш двері
Невже...

Він пролився світлом
Біль стікала під ноги нам
Щоб дати надію таким як ми
Загубленим в лабіринтах світу.
Не зрівняти ні з чим, те, що зробив для нас Він

Приспів

Похожие новости.

Білі Троянди

Вже люті морози за вікном, Сніги, заметілі. Я входжу в ці двері наче в сад Що бачив у снах. (х2) Я їх би зігрів своїм теплом, Троянди ці білі. І гладив би їх, і цілував У всіх на

Я Тебя Боготворю

Дни разлуки, расставаний Мне судьба напрасно нагадала Ты мой остров в океане Берег что в тумане отыскала Я ловлю твой взор горячий Самый нежный голос твой я слышу От любви,

Москвичка

1. Неровность вычурная крыш течет за горизонт. Семнадцатый квартал. Париж. Чуть вздрагивает зонт. И женщина французская, серьезна и мила, Спешит сквозь утро тусклое, должно быть проспала. И тем, кто встретится с ней улочкою узкою, Не

Давай Наяривай

Распрощался я с юностью вешней, Но осталось похмелье весны. Я гуляю веселый и грешный По бескрайним просторам страны. Я простился с любовною дрожью, Но забавы остался запас. По великому, по бездорожью, Я пою, я играю для вас... А

Дзвонар

На пагорбі собор ошатний Чарує сяйвом куполів, Стрункий монах, мов птах крилатий, Плекає там урочий дзвін. Судилось, щоб дзвонар побачив Мене заквітчану в саду, Відтоді дзвони його плачуть, А я до храму все не йду. Приспів: Божий дзвін, чарівний