Та Не Гірш Нікого
Буду, буду, буду, буду битися –
Нема чого на мене так дивитися!
Все життя без тата, все життя без мами,
Дорогу пробиваю сам – кулаками!
Весь світ проти мене, я весь проти світу.
Я дам собі ради – не вчіть мене жити!
Це хто там кричить: “Заспокойся, малий!”?
Не лізьте до мене, тому що я злий!
Та нема гірш нікому ой як тій сиротині,
Ой ніхто не пригорне при лихій годині.
І знову я починаю махатися –
Не варто було до мене чіплятися!
Якби я пробачив найменшу образу,
То б самоповагу втратив одразу.
Хто мені казатиме, що так не можна,
Хай краще дасть грошей – і тим допоможе!
А воду холодну на мене не лий –
Я не охолону, тому що я – злий!
Та не пригорне батько, та не пригорне мати,
А тілько той пригорне, що думає брати.
І кожного разу, коли хтось лізе в душу,
Стаю за себе муром, бо так ставати мушу.
Так бійка за бійкою, немов крок за кроком.
Та, часом, моя злість вилазить мені боком...
Ой налетіли гуси ой з далекого краю,
Ой сколотили воду в тихому Дунаї.
Ой бодай же ви, гуси, ой з пір’ячком пропали,
Ой як ми любилися, тепер перестали.
Ой як ми любилися, ой як зерно в горісі,
А тепер розійшлися, як туман по лісі.
Ой як ми любилися, ой як голубів пара,
А тепер розійшлися, як чорная хмара.
Ой як ми любилися, ой риба з водою,
А тепер розійшлися, як брат із сестрою.
Похожие новости.
В Облаке Тая
Город в лучах белым куполом, Нового дня пелена. Все свои сны перепутала, Лишь одна в стекле, одна Небо переменчиво, мне бы далеко, Скоро незамеченный помашу тебе рукой припев: В небе над городом в облаке тая В небе над городом мой
Колгосп
Дайте мені хлопці потримать кермо Бо я завтра їду на чуже село А в чужом селі машини ценниє Бо вони похожі на воєнниє Приспів: Наш колгосп, наш колгосп Виконав план по надою коз Повдівали наші хлопці картузи Та
Мій Народ
Мій народ – старий сивий дід, Що живе на цій землі кілька тисяч літ. Сидить собі на призьбі, у вуса посміхається, Час від часу із малечею пограється. Люльку натопче, казку розкаже, Одне слово мовить –
Отпустите Врача
Отпустите врача, убирайте бинты и таблетки! Я вполне сознаю: этой ране уже не зажить. Равнодушно догнал гулкий выстрел в колючей запретке, Все темнее в глазах, но как хочется, хочется жить. Мне мечталось: в тайгу,
Любимый
Когда на сердце листопад, Когда в душе то рай, то ад, Когда кончаются мечты И от меня уходишь ты… Я посмотрю тебе в глаза, Я так хочу тебе сказать – Милый, ты был подарен мне судьбой. Любимый