Книжковий Хробак

В дитинстві мене не любив ніхто!
Коли всі ходили в куртках, я носив пальто.
Усім давали в школу гроші та пиріжки,
А я тагав з собою зарозумні книжки.
На шкільній дискотеці всі розбивалися на пари,
Тільки я не розбивався, бо носив окуляри.
Жартував, як макітра, танцював, як поліно –
Руки смикались незграбно, не згиналися коліна.
Я підходив до дівчат – вони завжди втікали!
Хлопці били, як хотіли, та їм цього було мало!
Поміж мною та людьми була прокопана межа –
Ніхто зі мною не дружив, ніхто мене не поважав.
Скажіть хоч одне приємне слово мені!
Я питаю – я хороший? Всі відповідають – ні!
Я питаю – я поганий? Всі відповідають – так!
Значить я – потенційний сексуальний маніяк!

Приспів:
Кожен книжковий хробак –
Потенційний маніяк!

І тільки на уроках ситуація мінялась –
Мене раптом всі любили, всі до мене посміхались!
Я розв’язував завдання, я підказував, що знав.
В мене списували всі, бо я це кожному давав.
Та за розкладом лунає на перерву дзвінок,
Все – закінчилась наука, все – закінчився урок!
І я знову не потрібен, я і знову всім гидкий!
Я запитував у мами – ну чому я такий?
Говорила мені мама: головне в житті – знання!
Ну й нехай я трохи дикий, ну й нехай я розмазня!
І відкрила по-секрету мені істину просту –
Я зміню усю планету, хай-но трохи підросту!
Я підріс, та не збулися гарні мрії мої –
Сиджу на мізерній зарплаті в напівживому НДІ.
Я не став великим вченим, не змінив усю планету,
Зате я дуже добре знаю гарячі сайти Інтернету!

Приспів

Похожие новости.

Міста і люди, зірки і любов. Під небом гарно серцям битись вдвох. Твому коханню простягаю руки Через Чумацький Шлях, Через проспект Любві. Рідне місто, місто Херсон, Миліше тебе нема. Білі стіни гарних домів, Балкони на цих домах. А я

Я хочу бути твоїми очами, Твоїми хмарами і твоїми губами. Я хочу бути зробленим з твоєї крові. Я хочу бути глибоко в тобі. Я хочу бути твоїми думками, Що мають владу над твоїми словами. Я хочу

Как скверно прожит был тот день С текилой вечер я встречал Была в душе тоска и лень И как с тобой мне быть не знал Когда бродили по тверской Я не посмел тебя обнять Я шел

Сидить Млада за столичком Як ружовий квіт. Виплакала чорні очка, Виплакала чорні очка, Змінився їй світ. Чом ти плачеш, чом нарічеш, Чого тобі жаль? Того вінка зеленого, Того вінка зеленого, Що того дня взяв. Чом ти тоді не плакала, Як я

Я тобой очарован едва ли. И целую тебя, не любя, Как до этого дня целовали И любили другие тебя. Просто так, по привычке лаская Облака твоих рыжих волос. И с ресниц, как молитву, вдыхаю Сладкий сок упоительных