Похорон Сонця
Холод звіром вирує всередині кожної істоти...
Воронів танок у небі свинцевім
Беззорянім, неосяжнім
Пір’ям їх, мов ножами
Пробитий той купол... В останнє...
В останнє чорні вітри
Обрушили шквал свій на простір безкрайній
Вовками вбивали подих життя
У собі - в останнє...
Смутку крила примарами
Темрявою вкрили гір верховіття
Серед порожньої ночі
В останнє полихало поховальне багаття
Льодяними вітрами знесилені душі
Летять над землею в останнє
Повзуть лісами шибениць
На похорон сонця
Самотній дим стелився
Несамовито вовком вив
Над вируючим морем
Крижаних шипів
Двох воронів танок у небі свинцевім -
Мислення й пам’ять
Пір’ям їх, мов ножами
Пробитий той купол... В останнє...
В останнє чорні вітри
Обрушили шквал свій на простір безкрайній
Вовками вбивали подих життя -
Жадібний та зажерливий
Смутку крила примарами
Темрявою вкрили гір верховіття
Серед порожньої ночі
В останнє полихало поховальне багаття
Льодяними вітрами знесилені душі
Летять над землею в останнє
Повзуть лісами шибениць
На похорон сонця
Похожие новости.
Закрой Глаза Рукой
Я не могу закрыть глаза Я вижу свет, его лучи скользят По глазам моим, по рукам моим Я знаю Я не могу открыть себя Я вижу свет и мои мечты скользят По рукам твоим, по губам
… Не Уйти
Ну, мне пора идти, уже поговорили Нелепо, словно два глухонемых Я вниз гляжу, ботинки в серой пыли Такой же, как в глазах и на висках твоих Закрыл глаза и снова лето вижу И детский смех
Не Улетай
Растворяются в закате корабли Нам времени не хватит и любви Будут гладить мир ярких звезд лучи Согревая свеченьем нас в ночи Сердце расправляю в два крыла Я лечу по краю как стрела Там, где пел прибой
Пузо
В Кості
Мент
У мента и жены-то нет. Ну какая ещё жена, У мента, Если от роду двадцать лет, И кругом-то вообще - война. Он и вырос на той войне, И пришла ему масть не та. Ой, не та! И достала