Мак Цвіте (Частина IІ)

І степ востаннє над рікою
Ординець міряв головою...
Все ближче коні, лиця злі,
Схрестились, скрегнули шаблі,
Переплелися іскри з кров’ю,
І знову криком Придніпров’я
Прошив у жасі людолов.
Та біснувалась криця знов,
Шипіла кров, шипіла піна.
Козак вимощував долину
Чужинським трупом, як умів,
Як вчився в Січі і в братів
На славнім Доні у поході.
Ординців б’є козак вже в броді.
Бере ординців переляк:
- То це шайтан!
Це не козак!
Козак всміхнувся в довгі вуса:
- З шайтанами не вперше б’юся.
Узнали, що таке козак,
Якого люди кличуть: Мак. -
І знову зброя у двобої
Дзвенить над збитою водою,
І квасить нелюдів ріка, -
Не ломить сила козака.

Та от надходить чорна зрада:
Дрантя, попихач скрався ззаду,
Він чином - кат, душею - гад.
Увесь продався за дукат.
Тихцем підвів іуда зброю,
Озвався постріл над рікою,
І на коня схиливсь козак.
- Пропав козак! Загинув Мак! -
Ординці кинулись до нього.
Козак на них поглянув строго:
- Ні, не загинув я, кати,
Поміж людьми мені цвісти! -
Кати підводять вгору зброю:
- Твій цвіт, життя вже за тобою,
Козаче, зробимо отак:
Шаблями скришимо на мак -
Ординці воїна скришили,
На землю впало тіло біле,
І, наче зерно, проросло,
А влітку маком зацвіло...

Давно ординців і іуду
В моїм краю забули люди,
Бо їхній слід - страшний укіс
Травою мертвою поріс.
А мак цвіте віки в роздоллі -
В косі дівочій і у полі.
А мак цвіте!

Похожие новости.

Solemn faced The village settles down Undetected by the stars And the hangman plays the mandolin before he goes to sleep And the last thing on his mind Is the Wild Eyed Boy imprisoned Neath the

Мне тебя подарила подруга тоска Чтобы я никогда больше с ней не рассталась Ты же солнце, но только всегда в облаках Ты же небо, но шелковой гладью на пяльцах Мне тебя подарила осенняя ночь Чтобы

Скажи мне всё как есть, слышишь? Просто скажи мне всё как есть. Прошу, скажи мне всё как есть. Не мучай ни меня, ни себя, ни совесть. Скажи мне всё как есть, слышишь? Просто скажи мне

я пам’ятаю дуже-дуже давно коли ми ще пахли небом ми ще не вміли не знати хто ми є не вміли не вміти жити ми надягали потерті рюкзаки бігли щоранку в сонце це було так давно але ж ти повір що

(Ralph Stanley, Carter Stanley) I sit here alone on the banks of the river The lonseome wind blows and the water runs high I can hear a voice call out there in the