Небо

Небо опускається,
Світ поволі зменшується,
І кожен намагається голову в пісок...
Ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно стомилось.

Небо прогинається, на очах міняється,
В серцях не минає цей жалюгідний страх.
Ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно зірвалось.

Таємничість висоти, забуту в дитинстві,
Раптом стала видною знов.
І шептали мені тихо,
І шептали мені тихі голоси:
Широкий світ - згустки темряви,
Не існує ні вдиху, ані видиху.
Воістину: Ваша Величність - невелична нікому.
І тому ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно вмирає.
Воно повзе вас давити - світ змінився: небо нижче...
Воно повзе вас давити - світ змінився: небо нижче...
Воно повзе вас давити - світ змінився: небо нижче...
Воно повзе вас давити - небо падає, небо падає...

Похожие новости.

Этот мир не может жить без чудес И поверить в себя сложнее, чем в сказку Мы - герои неоконченных пьес И лица свои скрываем под маской. Пусть свет фонарей как звёздный свет В сердце твоём

Чао, милый, дорогой, Чао, мой неординарный, Чао, гений, чао, муж, Муж своей жены бездарной. Чао, чао, супермен, Чао, чао, трубадур, Чао, мнительный, холодный, Вечно недовольный самодур. Чао, чао, дорогой! Видно страстью ты не разбужен. Чао, чао, дорогой! И никто тебе не

Кращу за тебе я ніколи в житті не знайду, не зустріну. Але й без тебе я не стану впадати в депресію. Я не буду лупати скалу, не буду довбати стіни. Повір - мені

Тупо сиджу, задивляюся в цю даль, Котра нікуди не веде, який жаль, який жаль. Що все промине, який жаль, та щось тримає мене. Вогник світла, вогник надії, Вогник що веде мене в мої

Композитор - Дмитрий Маликов Слова - Лилия Виноградова Мы – это стрелки, что каждую полночь встречаются, Так ненадолго и неизбежно прощаются. Мысли и чувства на расстоянья умножены, И друг без друга теперь уже точно не