Індія (архів)
Індія починається з того, що сняться сни
про виправу на схід. І вони сюжетні, вони -
Наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом.
Просто чуєш сурму або ґонґ, або дзвін води,
Або голос, який шепоче: "Встань і йди!",
Але ти не певен, чи серцем почув чи вухом.
Індія - це не зовсім півострів. Це материк,
Що межує з Нічим. Ані атлас, ані словник
Не враховують факту, що світ оповитий Нілом.
Що зірки на небі - то, власне, одна з вистав
У театрі Бога. І, видно, час не настав -
Площину нам легше вважати кулею. Тілом.
Ми вважаємо кулею те, що пласке, мов корж.
Але ти, почувши різке й наказове "марш!",
Добуваєш меча і рушаєш на схід, аби вмерти.
І лаштуєш загін веселих і злих зарізяк,
І вони в поході співають приблизно так,
Як ангели в небі нічні херувимські концерти.
Площина - це пустелі й царства, хребти, міста,
Над якими лишень атмосферна густа висота
В сім ворожих небес, - і яка з них розрада чи манна!
Тільки втративши коней і друзів, увесь обоз,
З виноградною впертістю кручених, битих лоз
Ти проб’єшся туди, де доречне слово "рахманна".
Марко Поло казав неправду, коли
запевняв, нібито мули, воли, осли
над проваллями тьми і шматками імли
привели його далі на схід - до Китаю.
Марко Поло, певно, спав у сідлі.
Адже далі на схід немає землі,
адже Індія - це межа, це те, що скраю.
Про який там схід можна казати, якщо
стіна, за якою велике й німе Ніщо,
Воно не любить нас не знати за що,
як здається нам, бо насправді Воно ніяке.
Так що тут зупинка для прощ і пущ,
тут останній камінь, і дощ, і кущ,
тому гординю в собі розплющ -
ця стіна не з тих, які беруть зарізяки.
Ця стіна - це примара така, об яку
розсипається Азія з її масивом піску,
розбиваються валки всі в її тупику,
а над нею вже інший вимір: там Бог, світила.
Але ти приблуда, і доля твоя така:
мандрувати на схід, поки тече ріка,
поки маєш надію, що з тупика
можна все-таки вийти. Ціною дурного тіла.
Похожие новости.
Залиши
Відпусти мене назавжди Я віддам тобі своє божевілля Так близько вже до весни Хоч так давно... забула про мрії Скажи мені чому я залишаю, двері закриваю, Світло зникло, я малюю тебе Я знаю слів моїх не
Мой Грустный Папа
Звездопад ночных мелодий возвpащает наши сны Hепpидуманных истоpий и мои мечты И под этим небосводом мы согpеемся в тепле И о чем-то очень гpустном ты сыгpаешь мне Pе-миноp о любви полуночные огни В вышине отpажается
Мелодия Тревоги
Муз: А.Иванов Сл. Д.Рубин По выпавшему снегу босиком Теряя силы день за днём Иду неведомым путём. В дороге от ненастья до беды От темноты до темноты Мои теряются следы. Мелодия тревоги и тоски Мне сердце разрывает на
Die Unendlichkeit
Ich habe die Unendlichkeit gesehn, sie ist nicht weit von hier. Sie liegt auf dem Friedhof und sie ruht sich aus. Man kann sie atmen h?rn. Sie hat sich unter die Erde gelegt, bestimmt zwei Meter
Таможенный Контроль
Между нами вновь таможенный контроль Лишь свою любовь я беру с собой. Остаёшься ты стоящей у черты, А в руке моей цветы. Припев: Снова не хватает нужных слов, Снова самолёт взлететь готов. Грустно через две границы вновь, Нести