Вишивала мама мою долю, одиноку долю нелегку.
Вишивала радістю і болем на яскраво-ніжнім рушнику.
Вишивала рідна, та й не знала - пролетять роки як уві сні
І пошле їй Бог дочку-красуню у кітучім травні, навесні.
Буде травень буйно квітувати і зозуля перша закує,
Прошепоче щиро вдячність мати Богу за народження моє.
Приспів:
Моя матусю, небесними очима ти прямо в душу дивишся мені,
На рушнику квітуєш мов калина, а я співаю тобі мої пісні.
Мої пісні - то мій уклін і сповідь, тобі нетлінне сонечко моє.
Нехай завжди у музиці і в слові, нехай святиться у віках ім’я твоє.
Сплине час у праці і стражданні, запорошить коси сивина
Доні перша, матері остання. Все минає - пам’ять не мина.
І рушник, як память не минає, він в моєму домі на стіні.
Кожен ранок з вишитого раю мама посміхається мені.
Лиш зозуля не кує, не плаче - одинока пташка у вінку...
Як могла ти, мамо, передбачить долю на квітучім рушнику.
Приспів
Похожие новости.
Rozmawia? Z Tob? Chc?
Do czego? musz? Ci si? przyzna?, bywa, ?e mam wszystkiego do??. Bywa te?, ?e mam ochot? by nagle zmieni? co?. Mi?dzy nami pusto jest nie potrafi? tego znie??. Nie wiem czyj to b??d jaki zrobi? mam krok. ref Rozmawia?
Psychosocial
I did my time and I want out So effusive - Fade - It doesn't cut The soul is not so vibrant The reckoning - The sickening Packaging subversion Pseudo sacrosanct perversion Go drill your deserts
V.I.P.
Ти купив собі спойлер на старе жигулі, Я кажу тобі: "Ти кльовий" у-у. Затонував нові вікна, поставив субнизи, Аби-с виділи під ратушею у-у. Але я така тьолка, я люблю портмоне, Нічні бари, машини, мажорне кафе. Ходжу
Кубики
1. Дом из кубиков сложу, Чтоб услышать дочки смех. Я ей сказку расскажу, Что она счастливей всех. Очень верит мне она, И не знаю отчего, Вдруг пойму, что мне нужна Сказка детства моего. ПРИПЕВ: На земле забот хватает, Радость
Мы
Руки устали, А губы шептали: Уходишь и снова Не будет ни слова”. Дай мне немного Тепла на дорогу. Откуда - не знаю. Иду и не таю. Слова не скажешь. И мне не расскажешь, Куда ты уходишь. Я знаю - не сможешь.